Новини

АВЛУ про необхідність заміщення імпортованих лікарських засобів, які виробляються в Україні, вітчизняними під час проведення державних закупівель

Обґрунтування необхідності заміщення імпортованих лікарських засобів, які виробляються в Україні,

вітчизняними під час проведення державних закупівель.

Згідно азів економіки рівень експорту будь-якої країни залежить не лише від здатності цієї країни конкурувати на світовому ринку, а й від її потреб в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт. В іншому разі країна має негативне сальдо зовнішньої торгівлі.

Рівень імпорту характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких у цій країні є неефективним.

Розвиток зовнішньої торгівлі відбувається на основі вигод країнам, які беруть у ній участь та покращення їх платіжного балансу як найважливішого інструменту планування й управління зовнішньою торгівлею цих країн.

Імпортозаміщення (в контексті державних закупівель) відбувається в будь-якій країні, що стоїть на шляху розвитку власної економіки та, безумовно, має поступовий характер, від заміщення імпортованих лікарських засобів наявними, що виробляються національними виробниками, до розроблення нових, необхідних країні, відтворених та, навіть оригінальних ліків.

Збільшення надходження вітчизняних лікарських засобів на внутрішній ринок України, зниження імпортозалежності за рахунок наявних та розроблення нових лікарських засобів дозволить значно зменшити фінансові витрати валютних коштів на виконання державних цільових програм охорони здоров’я, сприятиме розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості, збільшенню кількості робочих місць та відрахувань до державного бюджету, а також зростанню показників ВВП і зменшенню негативного сальдо зовнішньої торгівлі, а відтак – покращенню торговельного балансу країни.

Згідно даних моніторингу госпітального ринку за 2010р. в Україні за державні кошти всіх рівнів (держбюджету та коштів місцевих бюджетів всіх рівнів) закуплено лікарських засобів на суму 3.5 млрд.грн. Частка імпортних лікарських засобів в закупівлях становила 55% у вартісному виразі 1.94 млрд.грн, і частка вітчизняних засобів становила 45% - 1.6 млрд.грн. Загалом закуповувалось 1540 брендів чи МНН. З них: 850 імпортні - не відтворені вітчизняними виробниками, 340 – на які є вітчизняні аналоги (відтворені вітчизняними) і 350 вітчизняних оригінальних засобів. Причому, засобів, на які існують вітчизняні генерики, імпортних закуплено на суму 1.24 млрд.грн. Ціни на таку продукцію у імпортних засобів в 3.4 рази вище, ніж у вітчизняної продукції. У випадку, якщо б ті засоби, що виробляються в Україні, були закуплені за цінами вітчизняних, то можна було б зекономити 0,8 млрд. грн. для потреб охорони здоров’я.

Закупівля імпортних оригінальних засобів у минулому році здійснена на суму 1 млрд.грн (28%). Та обставина, що майже 30% коштів виділено на оригінальні засоби, могла б бути показником високого рівня медичних технологій і показником високого достатку, якби при такому фінансуванні закупівлі високовартісних засобів в лікарнях не були б відсутні елементарні базові препарати для надання невідкладної допомоги. Якщо провести аналіз, які з оригінальних лікарських засобів закуповуються за бюджетні кошти, то виявляється деяка нераціональність закупівель. Варто відзначити, що така тенденція характерна при закупівлях за місцеві кошти. За кошти державного бюджету, в основному, закуповують ліки за спеціалізованими програмами, де чітко встановлено переліки засобів головними фахівцями. Зауважуємо, що навіть при закупівлі лікарських засобів згідно державних програм, практикується закупівля значної частки високовартісних препаратів, що не дає змогу забезпечити основні потреби системи охорони здоров’я.

Сьогодні, фактично, іноземним фірмам-постачальникам в Україні надано національний статус. Дана ситуація помилково аргументується, в основному, відповідним зобов’язанням України в рамках її членства у Світовій організації торгівлі, що зазначено в Угоді СОТ про державні закупівлі.

Варто наголосити, що Угода СОТ про державні закупівлі – це багатостороння угода з обмеженою кількістю учасників, яка не є частиною Маракешської угоди про заснування Світової організації торгівлі, до якої приєдналася Україна у 2008 році. Ця Угода є окремим міжнародно-правовим документом, прийнятим в рамках СОТ, учасником якої Україна ще не являється.

Нині до складу СОТ входять 150 країн. Учасниками Угоди СОТ про державні закупівлі з них є лише 40 з держав-членів СОТ. За складом, це країни з найвищим рівнем економічного розвитку та заможності, зокрема – держави-члени ЄС, США, Канада, Японія, Сінгапур, Ізраїль тощо.

Жодна з держав, вироби яких становлять найбільшу потенційну загрозу для українських виробників на українському внутрішньому ринку (Китай, Індія, Туреччина, Російська Федерація, Казахстан, Пакистан та ін.) членами цієї угоди не є. Разом з цим, деякі з названих країн (Китай, Індія) навіть формально не приєдналися до частини фундаментальних конвенцій МОП: про заборону примусової та дитячої праці, свободу об’єднання тощо. Інші країни (Російська Федерація, Туреччина, Пакистан та ін.) де-юре визнають чинність даних Конвенцій МОП, але фактично їх не дотримуються, що дозволяє їм максимально здешевлювати свої товари.

Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі від 5 лютого 2008 року містить лише зобов’язання нашої країни «стати спостерігачем згідно з Угодою про державні закупівлі» та «розпочати переговори про приєднання до Угоди про державні закупівлі» (пункт 2 Протоколу, що посилається на пункт 512 та, опосередковано, пункт 358 Звіту робочої групи з питання вступу України до СОТ від 25 січня 2008 року). Отже, навіть, підписання цієї Угоди та набуття повного членства в ній - не є нашим юридичним зобов’язанням.

Поряд з цим, власне Угода про державні закупівлі, стаття V (Спеціальний та диференційний режим для країн, що розвиваються), встановлює, що Сторони зобов’язані належним чином брати до уваги розвиток, фінансові та торговельні потреби країн, що розвиваються, зокрема менш розвинених країн, у їхніх потребах щодо:

- захисту їх позиції щодо платіжного балансу та забезпечення рівня резервів, необхідних для реалізації програм економічного розвитку;

- підтримки створення й розвитку вітчизняних галузей промисловості, включаючи розвиток малого підприємництва й присадибного господарства у сільських або відсталих районах, а також економічного розвитку інших секторів економіки;

- підтримки промислових підприємств протягом часу їх повної або часткової залежності від державних закупівель;

- заохочення економічного розвитку цих країн тощо.

Інші багатосторонні угоди СОТ, що є обов’язковими для приєднання, також встановлюють необхідні заходи для збереження платіжного балансу країн-учасниць та зобов’язання в аспектах зв’язку торгівлі та соціально-економічного розвитку сторін угод.

Кроки із забезпечення доступу до державних закупівель іноземних виробників, нарівні з вітчизняними, мають здійснюватися Україною на двосторонній основі, зокрема в рамках підписання Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, а також «наповнення реальним змістом» відповідної угоди в рамках СНД, яка наразі, для країн-учасниць СНД, є не більше, ніж декларацією.

Зважаючи на викладене, вбачається не лише формально-юридично правомірним, але й економічно та політично обґрунтованим необхідність заміщення імпортованих лікарських засобів, які виробляються в Україні, вітчизняними під час проведення державних закупівель.

Така норма не суперечить зобов’язанням, взятим Україною з приєднанням до Світової організації торгівлі та, має існувати принаймні, до дійсного приєднання України до таких окремих угод, як Угода СОТ про державні закупівлі та Угода про вільну торгівлю між Україною та ЄС й іншими країнами.